В Україні необхідно поставити лічильники викидів в річки та повітря і економічно стимулювати підприємства до їх зменшення.

Про це заявив міністр екології Остап Семерак. «В нашій країні існує абсолютно середньовічна система «індульгенцій», коли підприємець приходить до держави і каже: я буду викидати от таку кількість сірчаної кислоти в річку, і заплачу вам за це по якихось нормативах, – пояснює голова відомства. – І немає жодного контролю – чи він викинув у двадцять разів більше чи менше, і немає жодного стимулу ставити фільтри і припиняти викиди».

За словами міністра екології, для підприємств, які інвестували у зменшення викидів, необхідно зробити понижуючий коефіцієнт сплати екологічного податку. «Наступного тижня ми плануємо підписати меморандум про рух у цьому напрямку з гірничо-металургійним комплексом України», – повідомив Остап Семерак.

Тим часом, українські річки перетворюються на каналізаційні колектори, оскільки бази і пансіонати економлять на очисних спорудах.

Так, великою каналізацією Карпат вже давно став Прут. У Яремче тріщить по швах зведена півстоліття назад каналізація. “Очисні споруди розміщені наче в ямі, – розповідає громадський активіст Сергій Петров. – Узимку, коли немає руху каналізаційних стоків, рідина у трубах замерзає і вони тріскають, а навесні, коли все тане, стічні води потрапляють у річку”.

На додачу, місто, яке кожного року приймає тисячі туристів з України та з-за кордону, не має дощоприймачів. «Після опадів всі нечистоти з водою потрапляють прямісінько у Прут, – розповідають екологи. – На додачу, чимало готелів та приватних садиб скидають нечистоти у річку».

Приміром, скандально відома неканалізована база Нацбанку скидає нечистоти у річку Жонка, що є притокою Пруту.

За останні десять років на берегах однієї з найбільших лівих приток Нижнього Дунаю виросли сотні готелів та приватних садиб, однак про очищення стоків ніхто не дбає. Проблема із викидами у річку є також у Микуличині, Ямні, навіть у Поляниці, де розташований відомий курорт “Буковель”.

“У нас працюють новітні очисні споруди, які очищають стоки за допомогою бактерій без запаху, – запевняють у комплексі. – У процесі очищення утворюється гранульований мул, що легко зневоднюється. Нині на очисних спорудах переробляють до 1000 кубічних метрів на добу, а загалом продуктивність споруд становить 4000 кубічних метрів на добу. Цього буде досить для приєднання нових об’єктів туризму”.

Однак власники приватних садиб довкола “Буковеля” приєднуватися до нових очисних споруд не поспішають. За словами водіїв, які возять туристів на відомий курорт, у селі стоїть неймовірний сморід – особливо уночі, коли, ймовірно, й скидають нечистоти у річку.

Немає очисних споруд і у селі Татарів. “В окремих садибах є септики, проте цього недостатньо,- каже сільський голова Олег Дзем’юк. – Плануємо збудувати очисні споруди, почати слід із виготовлення проектно-кошторисної документації. Але це дуже дорого – будемо шукати кошти…”.

Не краща ситуація й у Ворохті – селищі протяжністю 12 кілометрів, де для численних баз відпочинку та зелених садиб протягнули лише 800 метрів каналізації. Берегом Пруту неможливо пройти – скрізь бруд та відходи з туалетів. Усі відходи, що збираються у вбиральнях, ванних кімнатах, воду з пральних машин із сотень садиб, шкіл, дитсадків зливають просто у річку. А далі все це тече через Татарів, Яремче, Коломию, Чернівці…

“Ми звертаємося до керівників установ та організацій, аби вони встановлювали локальні очисні споруди, – каже заступник селищного голови Ворохти Юрій Гапик. – Але там нарікають на брак коштів. Ось і виходить якесь зачароване коло”.

Екологи наголошують, що навіть будівництво нових очисних споруд розв’яже проблему тільки частково. Необхідно боротися з власниками садиб, котеджів та баз відпочинку, але закону, який повинен карати недбалих приватників, просто немає.

“Ще з 2012 року нам заборонили перевіряти фізичних осіб, які є платниками єдиного податку та займаються організацією туристичного відпочинку, – пояснює заступник начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області Ігор Яківчук. – Поки що перевірки заборонені законом – і ми не можемо знати, чи скидають вони стоки у річку, чи ні».