Глава Державного агентства рибного господарства України Ярема Ковалів в інтерв’ю УНІАН розповів, як він ламав корупційні схеми в галузі, попри незгоду працівників, коли полювання на браконьєрів будуть здійснювати дрони, яких висот може досягнути рибна галузь і що залишилось з океанічного флоту.

До свого призначення у квітні 2015 року ви не працювали в рибній сфері. Чому вирішили піти на цю посаду?

Я був знайомий з багатьма людьми, які більше року тому обновили нашу владу. Ці мої знайомі знали, що я відкритий до будь-яких пропозицій. Тому, коли поступила пропозиція, я її розглянув. Сфера була нова для мене, але я почав розбиратися і буквально з перших днів знав, куди треба рухатися і що можна зробити.

Від кого вам надійшла пропозиція очолити Держрибагентство?

Від Мінагропроду.

А їм вас рекомендували депутати?

Ні-ні (сміється). Я пройшов декілька співбесід з фахівцями з підбору персоналу, в подальшому із заступником міністра, а після того – з Олексієм Павленко.

Вашу посаду називають «рибним місцем»…

Я теж про це чув (сміється).

Ви маєте великий вплив на галузь, зокрема, на розподіл між підприємствами часток дозволеного вилову риби. Чи дійсно можна заробити великі гроші на вашій посаді?

Я думаю, якщо займатися корупцією, то можна мати величезний зиск. Чув, що за попередніх часів за цю посаду платили, пропонували мільйони доларів. Зі мною – інша історія. Я категорично не сприймаю різні корупційні «схеми». Перше, що я зробив після призначення, – зібрав керівників територіальних управлінь. Я так розумів, що це було одне з джерел корупції. Була побудована вертикаль збору грошей з рибалок і привезення їх до Києва. Я зібрав керівників і сказав: «У вас є шанс показати, що можна працювати по-новому. Немає жодної вказівки возити гроші в центр. Якщо я почую, що таке відбувається, будемо приймати відповідні кадрові рішення, звертатися в правоохоронні органи». За пару наступних місяців стало зрозуміло: однією моєю позицією схеми, що існували у галузі роками, не змінити. Скарги на здирництво від рибалок та активістів як надходили, так і продовжували надходити. Після цього я вирішив – раз так, значить, буде рибний патруль. Значить потрібно створити новий орган, «з нуля» набрати людей на відкритому кадровому конкурсі, змінити підходи до роботи.

Як би ви оцінили масштаби корупції в рибній сфері?

Можу лише припускати, але по тій інформації, яку ми передавали в правоохоронні органи, і що нам говорять активісти, то масштаби корупції були досить великі.

Були. Тобто зараз вони вже не такі?

У нас точно не збираються кошти главою і керівництвом. На місцях хотілось би бачити більший ефект від нашої боротьби з корупцією. Поки вона йде досить напружено. Коли ця система побачила, що створення рибного патруля – це невідворотній процес, то до нас почали надходити тривожні сигнали. Дуже багато людей у діючій рибоохороні сприйняли це як останній шанс заробити. Ми просимо правоохоронні органи звертати максимальну увагу на нашу галузь.  Але, щоб дійсно ефективно боротися з корупцією, то треба також, щоб наші громадяни не боялися заявляти на хабарників.

І які результати?

Самих закликів чи навіть активної роботи правоохоронців для того, щоб змінити систему, недостатньо. Ми запроваджуємо рибний патруль в Києві й області, і після того будемо перезапускати всі інші територіальні органи. Це буде реальна зміна в системі, тоді повинні початися значні зрушення.

Що будете робити з браконьєрами? Коли вони нарешті почнуть боятися виходити на водойми з електровудками, сітками й іншим незаконним обладнанням?

До них ми застосуємо комплексний підхід. Наприклад, візьмемо Київське водосховище. На ньому здійснюють лов промисловики, любителі й браконьєри. Промисловиків – близько 30. Вони платять за квоти на вилов риби, і для них важливо, щоб на їхній території не було браконьєрів, які крадуть ресурс. Ми пропонуємо їм самоорганізуватися та разом стежити за порядком на водоймі. Патрульна служба може виступати як допомога і по сигналу розбиратися з правопорушником.

Другий момент – це впровадження електронного моніторингу суден, звітності про вилов для промисловиків. Крім того, всі сітки підприємців будуть позначені на електронній карті, інші треба одразу знімати. Плануємо впровадження дронів – безпілотників, які будуть обладнані камерою і даватимуть «картинку» по акваторії. У патрульних не буде необхідності об’їжджати водойму, витрачати пальне. Хочемо максимально електронізувати всі процеси.

Ви говорите про дронів, про електронні системи контролю. Це все коштує грошей, яких у держави немає. Де будете їх шукати ?

Частково сподіваємося на кошти з державного бюджету, багато працюємо з донорами, але можемо вишукати кошти і в нашій галузі. За нашими оцінками, браконьєрами у 2015 році було виловлено риби щонайменше на 200 мільйонів гривень. Тому працюємо, зокрема, над більш ефективним стягненням збитків, штрафів за незаконне рибальство.

Крім того, плата за квоту на вилов риби дуже низька, пропонуємо її підняти до економічно обґрунтованого рівня. Якщо ми створимо спеціальний рахунок держбюджету, куди будуть надходити суми за днопоглиблювальні роботи, за використання водних біоресурсів, за збитки від браконьєрства тощо, то цих коштів нам вистачить на обладнання, впровадження електронних систем контролю, підтримку підприємств. Зараз відповідні законодавчі ініціативи вже на рівні Кабміну на різних етапах погодження.

Стан української економіки дає привід припустити, що приватним риболовним підприємствам непереливки. Чи вигідно їм зараз працювати чесно?

Складна проблема. Всі промисловики хочуть збільшувати свої квоти на вилов, щоб мати більші обсяги реалізації, тому що ціна на рибу зовсім невелика. Її демпінгують люди, які займаються нелегальним виловом. Вони знижують оптову ціну на ринку до 2-5 грн за кг. Якщо ми зможемо поставити під контроль і значно зменшити кількість браконьєрів хоча б до тих 20%, які в європейських країнах вважаються прийнятною часткою безконтрольно виловленої риби, то це відповідно і покращить ситуацію на ринку. Крім того, нам треба забезпечити, щоб ті обсяги вилову, які показують промисловики, відповідали фактичному вилову.

Тобто, зараз виловлені обсяги і квоти не відповідають один одному?

Однозначно. У нас є проблема з тим, що фактичні обсяги вилову риби не відповідають встановленим квотам. Наприклад, обсяг виданих квот на вилов судака менший за фактичний його експорт в декілька разів.

Наскільки у споживанні українців імпортна риба переважає виловлену в наших водоймах?

Імпортна риба складає, на жаль, 80% споживання при тому, що українець в середньому споживає приблизно 11 кг риби на рік. До речі, норма споживання – 20 кг.

Ви багато говорите про необхідність розвитку аква- і марикультури в Україні. Чи дозволить це замінити імпортну рибу на столі українців?

Багато видів імпортної риби неможливо замінити тими видами, які можуть вирощуватися у нас. Аква- і марикультура можуть збільшити обсяг пропозиції української риби, зробити її більш доступною. В Україні є умови, щоб вирощувати камбалу, лосося, морського окуня, білугу, севрюгу, веслоноса.  Марикультура дійсно дозволить нам вирощувати деякі види риб, які ми сьогодні імпортуємо. Володіючи однією із найбільших в Європі водних поверхонь, ми маємо просто шалений потенціал.

Чого нам не вистачає, щоб розвинути промисел такого рівня, як у Норвегії?

Нас складно порівняти з Норвегією через різницю кліматичних умов, вони дійсно знайшли свою нішу з лососем. Ми ж можемо говорити про те, що, наприклад, в Угорщині з гектара виловлюється 152 кг риби, а у нас – менше 30 кг. Це – наш потенціал, куди ми можемо рости.

Яка риба може стати українською «візитівкою»?

Я теж постійно про це думаю. Напевно, українською «візитною» рибою міг би стати судак, але його важко вирощувати штучно. Я б дуже хотів, щоб ми знайшли таку свою нішеву рибу. Тим паче, що багато видів риби у нас не аборигени. Той самий товстолобик, білий амур, піленгас – це завезена риба, яка тут акліматизувалася.

Чи є в Україні місця, де аквакультура вже розвинена на світовому рівні?

Немає в нас таких лідерів в аквакультурі. Однак є окремі непогані підприємства. Одне з найкращих в Україні – державне підприємство Іркліївський риборозплідник (Черкаська область). Там розводять коропа, товстолобика, білого амура – все, що можна вирощувати. Цей розплідник має колосальний потенціал і показує достатньо непогані обсяги, але його рибопродуктивність не на найвищому рівні. Вони умовно вносять 1 тону малька, яка врешті повинна перетворитися на 100 тонн риби, однак фактично отримують менше в рази. Є дуже багато питань щодо того, де залишок риби. По документах все нормально, а по математиці не сходиться. Там будуть прийматися кадрові рішення.

Чи є вже інвестори на проекти з аква- і марикультури?

Останнім часом потенційні інвестори активізувалися. Іноземні поки ще придивляються, тому що їх не влаштовує загальна ситуація в Україні з точки зору військових дій та інших факторів. Ми зараз сконцентрувалися на тому, що готуємо інвестиційні пакети. Говоримо інвесторам, що можна розвивати певний напрямок і звертаємо на це їхню увагу. Можливо, ми найближчим часом зробимо анонс таких пакетів по Одеській області. Там з точки зору агентства, є достатньо хороші перспективи.

Чому в Одеській області, а не в Миколаївській, Херсонській, чи ще в якійсь?

Ми дивилися на всю Україну. Вибрали цю область, тому що це – один з наших провідних рибних регіонів.

Коли може розпочатися реалізація таких проектів і чи є вже конкретні підприємства-інвестори?

Є потенційні інвестори. Щойно з’являться конкретні, ми одразу про це скажемо. А старт проектів може бути вже в цьому році.

Нещодавно Держрибагентство повідомило про те, що вперше за 18 років український державний океанічний флот отримав прибуток. Саме існування цього флоту стало для багатьох новиною. Що є наш океанічний флот і чому він так довго був збитковим?

У нас є 4 океанічні судна, побудовані в 1991-1997 рр. в Україні на Миколаївському суднобудівному заводі. Ці судна знаходяться у фрахті в іноземних компаній. Три судна – у фрахті у кіпрської компанії, вони ходять біля берегів Нової Зеландії, ще одне знаходиться біля берегів Мавританії у фрахті в компанії з латвійським корінням. Варто відзначити, що ще у 1991 році в Україні було 236 океанічних суден.

Що сталося з цими суднами?

Ми втратили їх в силу різних причин. Багато суден було приватизовано або віддано на брухт через економічну недоцільність продовження діяльності.  На жаль, дуже велика частина флоту була втрачена у результаті привласнення через формування фіктивної заборгованості. Агентство зараз готує документи для подачі в НАБУ щодо розслідування ситуації, яка була з океанічним флотом з 1997 року і до сьогоднішнього дня.

Одна з компаній-фрахтувальників з Кіпру, а це, як відомо, – офшор. Хто насправді бере в оренду наші судна?

Нам достеменно не відомо, хто володіє кіпрською компанією. За трастом їх представляє юрист. Протягом останніх 12 років, коли діяла угода з фрахту з кіпрською компанією, прибутки флоту не залишалися в Україні тільки через те, що вся сума фрахту, яку ми отримували від фрахтувальника, йшла на погашення заборгованості кредитору. Цікаво, що фрахтувальник і кредитор – це одна й та сама юридична особа. Зрозуміло, що в цьому крилася схема. Якщо навіть було наближення до погашення заборгованості, з’являлися нові борги. В цьому повинні розібратися правоохоронні органи, і ми для цього готуємо звернення.

У минулому році ми повністю погасили ці борги і не дали сформувати нові. За декілька місяців беззбиткової діяльності ми вийшли на чистий прибуток у 19 млн грн. Цього року ми очікуємо отримати десь 30 млн грн.

Наші річковий і морський флоти в такому ж стані?

Ситуація така, що близько 70% суден вичерпали свій технічний ресурс. Ми почали думати, як ми можемо допомогти в цьому процесі. Зрозуміли, що є зацікавленість в лізингових програмах. Запуск цієї програми – це перспектива першого півріччя цього року. Ми, по суті, – модератори цього процесу, і не можемо вплинути на лізингові компанії, але вони висловлюють досить велику зацікавленість.