Вперше День заповідників і національних парків світ почав вiдзначатися в 1997 році за ініціативою Центру охорони дикої природи і Всесвітнього фонду дикої природи.

Перший заповідник на території сучасної України був створений у 1886 році українським природознавцем Володимиром Дідушицьким. Це, до речі, був і перший заповідник у Європі, який являв собою природний резерват площею 22,4 га поблизу с.Пеняки (нині Бродівський р-н Львівської обл.) та отримав назву “Пам’ятка Пеняцька”.

Iсторичнi вiхи заповiдання на територiї України

Найстарiшим видом заповiдання на територiї України є сакральне заповiдання, яке ґрунтується на поклонiннi святим мiсцям та таїнствам природи. При цьому дика природа визнається священною i їй поклоняються та захищають через її зв’язок з Божеством. Сакральне заповiдання здiйснюється без втручання державних iнституцiй. Залишки такої народної охорони природи зустрiчаються на територiї України i донинi у виглядi святих джерел, дерев та скель (валунiв), а на Захiднiй Українi та в Криму — у виглядi священних гiр, печер i гаїв.
Ресурсний пiдхiд також вiдноситься до найбiльш важливих напрямiв заповiдання, але почав розвиватися дещо пiзнiше. Вiдповiдно до нього дика природа розглядається винятково як засiб для досягнення людиною власних цiлей, а прiоритетними визнаються господарськi цiнностi природи, наприклад, вiдтворення мисливських видiв тварин для полювання, вирощування лiсу для отримання максимальної продукцiї. Такий вид заповiдання був поширеним у часи Київської Русi i пiзнiше. Ресурсний пiдхiд у заповiданнi мав один iз пiкiв свого розвитку на територiї України у 1950—1960-х роках у зв’язку з масовою органiзацiєю мисливських i рибогосподарських заказникiв.
Сучасний вид заповiдання з метою збереження уже залишкiв природи — окремих природних комплексiв чи їх окремих цiнностей i який уже можна назвати класичним, почав формуватися з кiнця 20-х рокiв 20-го столiття (створювалися першi заповiдники та пам’ятки природи) i набуває значного розвитку починаючи з 80-х рокiв з органiзацiєю рiзних типiв заказникiв i нацiональних природних паркiв. Класичне заповiдання сформувалося на противагу iндустрiалiзацiї держави, коли зi стрiмким розвитком сiльськогосподарської технiки та технологiй стрiмко розширювалися площi орних земель, розбудовувалися мiста у великi технополiси i вченi побачили загрозу усiй природi, яка є основою життя, i що, втрачаючи її, ми втрачаємо самий базис iснування людини.
У 1992 р. вперше була сформована чiтка правова база заповiдання у виглядi Закону України «Про природно-заповiдний фонд України» (1992 р.). У преамбулi Закону записано: «Природно-заповiдний фонд становлять дiлянки сушi i водного простору, природнi комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреацiйну та iншу цiннiсть i видiленi з метою збереження природної рiзноманiтностi ландшафтiв, генофонду тваринного i рослинного свiту, пiдтримання загального екологiчного балансу та забезпечення фонового монiторингу навколишнього природного середовища». Велике значення для розвитку заповiдної справи в Українi мала пiдготовка двох видань Червоної книги України, статус якої у 2002 роцi пiдвищено до рiвня Закону України «Про Червону книгу України». Цим Законом види рослин та тварин, що занесенi до цiєї книги, рослиннi угруповання Зеленої книги України, а також види рослин i тварин i типи природних середовищ з Червоних перелiкiв чинних для України мiжнародних конвенцiй визнанi прiоритетами при заповiданнi та здiйсненнi природоохоронної дiяльностi у межах ПЗФ.