За даними Мінрегіонбуду, в Україні утворюється понад 11-12 млн тонн твердих побутових відходів (ТПВ) у рік. В той же час, згідно з підрахунками Національної комісії з питань регулювання у галузях електроенергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), з 2010 до 2015 року темпи приросту сміття становили 10-15% за обсягом та вагою відповідно. Тому не виключено, що Україна продукує 15 млн тонн ТПВ у рік.

Сьогодні 97% сміття в Україні потрапляє на звалища – 4,5 тисяч санкціонованих та близько 35 тисяч стихійних. Сьогодні під ТПВ знаходиться 150 тисяч гектарів – це майже два Києва або сім Одес.

За оцінками експертів НКРЕКП, Україна могла б економити 2200 млн кубометрів природного газу, 634 млн кВт-год електроенергії й отримувати ще приблизно 1,8 млн тонн сировини, яку можна використовувати для виробництва упаковки, тари, будівельних матеріалів та інших потреб. На додачу, розвиток сміттєвої галузі дозволить створити 50 тисяч робочих місць та, що найважливіше, замінити 6148 діючих і 32 984 несанкціонованих сміттєзвалищ на цивілізовані центри поводження з твердими побутовими відходами.

За словами екс-заступника голови НКРЕКП з питань поводження з ТПВ Михайла Андреєва, в Україні потрібно збудувати майже 300 сміттевих комплексів. «На зведення та запуск у роботу одного об’єкту, який перероблятиме до 300 тисяч тонн твердих побутових відходів у рік, в середньому потрібно три роки та 70 млн доларів інвестицій», – наголошує фахівець.

Наразі система поводження з ТПВ в Україні не передбачає переробку сміття, зауважує Михайло Андреєв.

«Вартість вивезення на полігон однієї тонни сміття в Україні сьогодні коштує в середньому 50 гривень, тоді як сучасний сміттєпереробний завод середньої потужності, щоб вийти на точку беззбитковості, має приймати сміття щонайменше по 500 гривень за тонну, – говорить фахівець. – При цьому українець платить за утилізацію сміття одну гривню в місяць, а щоб жити у чистій країні потрібно платити в десять разів більше – десять гривень з людини».

Люди, які сортуватимуть сміття, повинні оплачувати його утилізацію за нижчим тарифом, впевнений експерт. “Несортоване сміття потребує відкриття сортувальної лінії на заводі, а це практично завжди – ручна праця, що суттєво збільшує собівартість переробки, – пояснює експерт. – Крім того, скинуті скопом відходи практично непридатні до переробки, адже із забрудненої органікою тари не вийде якісної сировини».

Велике прибирання коштувало великих грошей і Японії, і Швеції, і Німеччині, які сьогодні капіталізують свій успіх, продаючи технології, обладнання, експортуючи ідеї переробки сміття як бізнесу. Однак ці країни все ще стимулюють своїх громадян менше смітити, відмовитись від використання поліетиленових пакетів та одноразових товарів.